Конспект уроку

Тема уроку.  Література рідного краю. Людина з іменем Дніпра.

Мета: допомогти учням осмислити життєвий та творчий шлях поета – перекладача М.В. Хомичевського ( Бориса Тена), викликати інтерес  до його особистості  та діяльності; сприяти розвиткові зв»язного мовлення  та логічного мислення, творчих здібностей учнів;  виховувати духовну порядність, любов до рідної землі.

Тип заняття: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет Бориса Тена , фотографії членів родини, збірник «Зоряні сади», «Одіссея» та «Іліада» у перекладі Бориса Тена.

Хід уроку

Найцінніше в людині те,

 що робить її людиною

Борис Тен

І. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

ІІ. Сприйняття й засвоєння учнями нового матеріалу.

1.Вступне слово вчителя.

Борис Тен – педагог, перекладач, музикознавець, композитор. Працював у Житомирському обласному драматичному театрі, обласному відділі мистецтв, музучилищі, викладав у Житомирському педінституті, Інституті іноземних мов, був засновником хору «Льонок», симфонічного оркестру в Житомирі, головою обласного літературного об»єднання.  Борис Тен – лауреат премії М.Рильського за кращий художній переклад(1979), писав музику до пісень, друкував статті на музичні теми, він є автором численних статей із літературознавства й теорії та практики художнього перекладу.

Говорити про митця, видатного діяча культури, поета – перекладача, яким був Борис Тен, нелегко, бо він, як айсберг, де видиме – то лиш незначна частина великої, досі не вивченої спадщини, на цьому сходяться всі, хто його знав, спілкувався з ним або чиї  зустрічі були епізодичними.

Такої ж думки і ті, хто вивчає творчу спадщину Бориса Тена. Кожен, хто потрапив у його щедре на добро біополе, вже не міг, та й не бажав звільнитися від його чар. І всі сходяться на тому, що це була людина дуже інтелігентна, широко освічена, різнобічно обдарована, невтомно працелюбна. Неосяжний , як ріка, що її назву, давньогрецьку, розбивши на дві частини Борис Тен – прибрав він собі за псевдонім, Микола Васильович Хомичевський уславив наш край, та й усю Україну, і слава та сягнула далеко за її межі.

Людина з іменем Дніпра – так назвав його Дмитро Павличко

2. Виклад матеріалу.

Біографи. Заслуховування учнівських повідомлень із вибірковим занотовуванням.

Народився М.В.Хомичевський 9 грудня 1897 року в селі Дермані  (нині Здолбунівський район Рівненської області). Бабуся і мати Миколи Васильовича учителювали. Батько був інспектором вищого початкового училища, яке в роки війни було евакуйовано до Житомира, родина Хомичевських оселилася в цьому місті , і сюди час від часу повертається Микола васильович, як Одіссей з далеких мандрів, аж поки не осяде тут постійно.

Літературознавці. Художній переклад – справа всього життя.

Микола Васильович рано почав писати вірші, але друкувати їх не поспішав. А коли перші з них було надруковано в часописах двадцятих років, стало збагненним , що в літературу прийшов  оригінальний, самобутній поет. Та цей не дивно , бо наставником  його був Микола Костевич Зеров, а другом і добрим порадником – Максим Тадейович Рильський.

Перші спроби художнього переладу належать до часів навчання у Волинському інституті народної освіти. Ще на початку 20-х років М.Хомичевський і Є Кудрицький перекладали філософські діалоги Платона. Саме тоді зародилась мрія взятись за безсмертну справу всього життя. Працелюбність і розмаїтість уподобань і захоплень завжди вражали  всіх, хто знав Миколу Васильовича, не кажучи  вже про енциклопедичність  знань, ерудицію і незвичайну для зрілої людини безпосередність, допитливість і цікавість до всього, що оточувало. А попри все те ще й наполегливість у досягненні мети і послідовність. Здійснених ним перекладів з різних мов починаючи з так званих «мертвих», від латинської і давногрецькоїдо германо-романських і низки слов’янських, набереться на кілька добрячих томів.

Звичайно, щоб звершити свій подвиг – здійснити переклад безсмертних Гомерових поем «Іліади» та «Одіссеї», Микола Васильович мав здобути не лише вищу освіту та літературно-наукову і фахову підготовку, за його ж таки твердженням, «високого рівня перекладу можна досягти лише тоді, коли перекладач однаково вільно мислить як мовою оригіналу, так і мовою перекладу». Михайло Васильович згадував: «В середній класичній школі я грунтовано вивчив російську, латинську.

Пізніше викладав латинську та грецьку мови. Один із моїх дядьків, аби уникнути переслідування за участь у революції 1905-1907 років, емігрував до Франції, звідки повернувся  викладачем французької, став моїм безпосереднім учителем. Другий дядько не знайшовши щастя на чужині в Америці, перед Першою світовою війною повернувся на Батьківщину з сім’єю, у якій основною мовою була англійська. А це теж моя безпосередня перекладацька школа. Викладач математики  - німець допоміг мені опанувати мову Гете та Шіллера. В сусідній хаті жила польська родина. Сусіднє село було чеським. Так що цілий ряд мов я сприйняв з дитинства у їх звучанні».

Зачитуються уривки з «Іліади» та «Одіссеї» у перекладі М. Хомичевського.

Драматурги.  Захоплення музикою і театром.

Плідна літературна перекладацька праці поєднується із захопленням музикою і театром. Борис Тен був ґрунтовним музикознавцем і театрознавцем. Як член ради при обласному музично-драматичному театрі протягом десятиліть він дбав про цілеспрямованість репертуару і про чистоту рідної мови. Філологічні знання та музичний слух обумовили його здатність не тільки володіти народною мовою, але й часто творити мовні норми, бути мовотворцем.

Борис Тен створював українські переклади до пісень західноєвропейських та російських композиторів, перекладав  до пісень західноєвропейських та російських композиторів, перекладав оперні лібрето. І хоча Борису Тену довелось докласти багато зусиль – та не лише вони, а й музична освіта та обдарування дозволити зазвучати українською операм Вагнера, Верді, Глінки, Мусорського.

Звучить романс Бориса Гена «Твоїх повік відсторонивши ширми…»

Мовознавці. Словесна пильність

Письменника-вченого обурювало зневажливе ставлення до української мови, до її одвічних норм та законів словостворення. Кожного, хто спілкувався з Миколою Васильовичем, приваблювала його природна словесна пильність, словесна гострота. Мовна практика Бориса Тена, його теоретичні висновки свідчать про велику енергію нашої мови, її музичну та образну здатність, її активність, невичерпність. Він спонукає не лише засвоювати літературно-мовні норми, але й вслухати в живу розмовну мову, бути повсякчас дослідником, вчить у мовних проблемах бачити історію нашої культури, духовне життя цілого народу.

Звучать вірші Бориса Тена «Ніщо не мертве в вирі світовому». «Людина – тільки мисляча – жива».

Як докір ледачим, байдужим до мови звучать слова:

Людина – тільки мислячи  - жива

І прагне всесвіт мислю обіймати –

Найбільшим щастям володіє мати,

Що в ній нова свідомість визріва.

Але всі людські маючи права,

Ми мук народження не хочем мати

І переховуєм, якавтомати,

Не раз уже промовлені слова.

Літературні критики. «Зоряні сади» Бориса Тена

Поетичний дар Миколи Хомичевського виявився особливо яскраво у збірці «Зоряні сади», що побачила світ 1970 року. Тобто авторові було за 70!

Мені здається, що вірші Микола Васильович складав усе життя, тільки не поспішав їх друкувати, бо головним завданням для нього було дати Україні Гомера. Адже вирішувати Борис Тен почав ще у студентські роки. Саме в Житомирі влітку 1928 року він показав Миколі Зерову, професору Київського університету, свої перші «сонетні спроби». Зеров порадив почати з демісонета, що допускає неоднакове римування. Так виник задум демісонетів «Поліськими шляхами». Микола Васильович дуже полюбив Житомир. Йому подобалася назва міста, що ніколи не мінялася, і саме місто.

«А вдалині, мов видиво, стоїть,

Струнких новобудов піднявши комір,

Століттями не зрушений Житомир»

“Зоряні сади” - це не тільки демісонети «Поліськими шляхами» а й інші цикли: «Моя Вітчизна», «Перед Возз’єднанням», «Незабутні», «Біля рідного порога», «З фронтових листів», «З фашистської неволі».

В’ячеслав Брюховецький про  «Зоряні сади» писав: «…він стиха йде собі знайомою стежиною, ми ж мчимо магістралями, обганяючи один одного. І раптом відкриваємо для себе, що все одно саме він веде нас, йде попереду. Тоді ми притишуємо свій біг. І ступаємо в зоряні сади поезії…».

На думку спадає «Сад божественних пісень» Григорія Сковороди.

Можливо, витоки тенівського образу й справді у творчості Сковороди, а може, образ саду проріс у нашій літературі від безсмертних Шевченкових рядків: «Садок вишневий коло хати…».

Образ зорі для української поезії є традиційним, органічним, починаючи від усної поетичної творчості й до наших днів.

Мов у Шевченка – вечір коло хати,

Біліють пишні яблуні і вишні,

І лише спів далеко в тишині

Ладен журбу любов’ю вколихати,

…і сам не знаєш у задумі світлій,

Що краще – вечір цей чи ночі мла;

Що краще – біля тебе сад розкішний

І серць квітучих трепет молодий

Чи над тобою зоряні сади.

Звучать вірші із збірки «Зоряні сади».

Біографи

Були в біографії Бориса Тена і роки, коли його професії не мали  нічого спільного ні з літературою, ні з педагогічною, ні з культурноосвітньою діяльністю. Так, в 1930 – 1936 роках – він економіст і завідувач переселенським відділом «Дальрибпрому» у Владивостоці.. А незадовго перед тим,  в кінці 20-х років, він – автокефальний протоієрей Київської Петропавловської церкви. На церковні свята інсценізує з дітьми епізоди новозавітної історії. Чи саме не це – прислужитись українській духовності – ще й такій ролі закинуло його аж на береги Тихого океану, та про це не любив згадувати Микола  Васильович, як не згадував майже ніколи й про своє перебування в Магадані вже по війні, в 40-х роках. Війна ж застала Миколу Васильовича знову студентом – тепер вже музично-педагогічного інституту, а невдовзі він – кореспондент армійської газети, затим полон, концтабір, спочатку німецький, а після звільнення – магаданський, і на багато років – недовіра, підозрілість, тавро «націоналіста» отруюють подальше життя.

І невідомо, як склалася б його подальша доля, якби не підтримка друзів, а найголовніше – велике кохання, що поєднало його назавжди зі співачкою Аполлінарією Леонтівною Ковальчук. Відправившись за коханням у заслання, вона поділяла з ним усі прикрощі і негаразди, стала надійною подругою на все життя. Та вже на схилі літ Микола Васильович скаже:

І досі ще не випив я до дна

Твойого серця пахощі бузкові,

Й в кожнім погляді твоїм і слові

Мені світань леліє весняна.

Як і раніш одній тобі складаю

Я вицвіти душевного розмаю

Й омріяні наспівую пісні.

І влітку й восени, як і весною,

Ти дорога однаково мені.

В повоєнні роки Борис Тен працює надзвичайно плідно, наче намагається надолужити втрачений час. Один за одним виходять його переклади творів Аристотеля, Аристофана, Софокла, Еврипіда, Шекспіра, на сценах оперних і драматичних театрів ідуть вистави за лібрето та п’єсам в  його перекладах, він продовжує й педагогічну діяльність. Це його зусиллями створюються в Житомирі літературна студія. Його учнями вважають себе Валерія Шевчук і Андрій Содомора, Віктор Гуменюк І Валентин Грабовський і ще багато талановитих і вдячних своєму наставникові земляків.

Зачитуються спогади письменників – земляків про Бориса Тена.

В. Шевчук «Велика людина з Житомира»

М. Сич «Вічний агронавт»

З. Милашевська «Неповторна серце»

В. Грабовський «Для мене він був Одіссеєм»

А. Журавський «От» і «До»

О. Опанасюк, Я. Зайко «Останнє інтерв’яю»

Учитель надає коротку довідку про смерть поета та вшанування його пам’яті.

ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу.

І. Рефлексія.

Скласти синкан щодо особистості Бориса Тена та асоціативний кущ, який відображав би його діяльність.

Зразки учнівських робіт

Синкан:

Борис Тен

Талановитий,різнобічний

Творив, перекладав,повчав

Він наш земляк непересічний

Поет.

Земляк

Відомий, цікавий

Співати, перекладати, творити

Навчав колись, навчає тепер

Борис Тен.

Борис Тен

Замріяний, поривний

Страждав, кохав, перемагав

Він є взірцем добра

Одіссей.